Бій на Трубежі у лютому 1919 року

Бій на Трубежі у лютому 1919 року

6 лютого вже стало традицією вшановувати козаків, які у лютому 1919 р. на річці Трубіж, поблизу села Коржі, на два дні зупинили наступ більшовицьких військ В. Антонова-Овсієнка на Київ. Бій відбувся 4–5 лютого 1919 року на території нинішнього Баришівського району, біля залізничного мосту через річку Трубіж. Про цю живу сторінку нашої історії ми не знали б, якби не допитливий розум світлої пам’яті Андрія Олександровича Свирида з села Іванків, відомого на Бориспільщині краєзнавця. Про бій своїх земляків він чув ще в дитинстві, на початку 1930–х років, від свого батька. Серед загиблих героїв був його близький родич. Радянська пропаганда називала всіх, хто боровся проти неї, бандитами. Тому навіть вдови й матері загиблих боялися розповідати своїм дітям та онукам правду про їхніх батьків. Ніхто не залишив письмових спогадів про той бій. Більшовики теж не задокументували подробиць: в архівах поки що не вдалося знайти документів про бій на Трубежі. Досвід підтверджує: хоч і значущі, але не задокументовані історичні факти з плином часу забуваються. Однак майже через 70 років, на схилі віку, Андрій Свирид зібрав спогади про бій на Трубежі у деяких його учасників.

Цього дня, 99 років тому, козацька сотня зі славного старинного села Вороньків, що зараз у Бориспільському районі, повторили подвиг Героїв Крут. Вони невеличким загоном утримували впродовж двох діб наступ загарбницького війська московських окупантів й цим дали змогу евакуації українського уряду з Києва до Житомира.
Тоді, на заклик місцевого отамана Івана Черпака, піднялося місцеве козацтво й вийшло на річку Трубіж де мали проїхати більшовицькі війська бронепоїздами на Київ. Біля мосту поблизу села Коржі через річку Трубіж вони розібрали залізничну колію, замінували міст та зайняли обороні позиції.

По прибутті московських загарбників безстрашна сотня Івана Черпака, до якої долучилися мешканці навколишніх сіл, зустріла ворогів Вітчизни. Але сили були нерівні. Та попри все героїзм й відвага українських козаків Бориспільської, Вороньківської, Баришівської та Березанської сотень Переяславського полку стримувала просування окупантів впродовж двох діб.
Після того, як ворожі потяги зупинилися перед мостом, українці з чотирьох кулеметів та гвинтівок почали обстрілювати більшовиків, які вибралися з вагонів, щоб полагодити колію. Оскаженілі більшовики відкрили по козаках шалений гарматний вогонь. Багатьох наших українських героїв було вбито або тяжко поранено. Але хоробрі козаки, не сподіваючись ні від кого жодної допомоги, незважаючи на холод, голод і рани, не відступили. Ніхто самовільно не залишив поля бою. Своєю самопожертвою вони зірвали плани ворогів на швидку перемогу. Понад 70 українських героїв загинули в цьому бою, але не відступили й пали смертю хоробрих за волю своєї Батьківщини.

Третьої ночі вцілілі й поранені козаки організовано відступили. Тих убитих побратимів, яких вони не змогли забрати, знавіснілі й розлючені більшовики поскидали у води Трубежа. На дні цієї річки ще й донині покояться кістки багатьох десятків наших героїв.

Маємо констатувати: козаки, очолені Іваном Черпаком, затримавши в лютому 1919 року на два дні ворожий наступ на Київ, можливо, самі не усвідомлюючи цього, повторили подвиг київських гімназистів й студентів, які наприкінці січня 1918 року на 8 годин зупинили наступ на столицю червоного ворога біля станції Крути. Щоправда, козаки заплатили за це вп’ятеро більшою кількістю життів. Козаки у битві на річці Трубежі, як і герої Крут, заслуговують на право бути посмертно вшанованими державою, їх теж належить визнати героями.
Вони пішли у безсмертя, залишивши для наступних поколінь надихаючий приклад жертовної любові до рідного краю. Вони, як насіння Нової України впали на берег біля річки Трубіж – і проросло воно, давши замість сотень – мільйони. Героїзм Майдану, героїзм волонтерів, добровольців, наших мужніх воїнів-захисників – це також плід жертовного подвигу козаків-побратимів на Трубежі.
Помолімося за них і за всіх, хто на полі бою став на оборону України. За здоров’я і перемогу – живих, за спокій та блаженне вічне життя – загиблих!

Посилання:
https://uk.wikipedia.org/wiki/Бій_на_річці_Трубіж
http://www.umoloda.kiev.ua/number/1341/196/47305/
https://archive.is/20120717061246/una-unso.in.ua/…
http://maidan.org.ua/arch/arch2011/1296951554.html
http://perejaslav.org.ua/istoria/podvig-na-trubezhi.html
http://unknownwar.info/export_html/_387.html
https://uoun.wordpress.com/…/…/до-96-річниці-бою-на-трубежі/
http://visnik-press.com.ua/archives/51397