Річка Трубіж

Данні Географічної Енциклопедії України (ГЕУ).

ТРУБІЖ — річка у Козелецькому р-ні Черніг. обл. та Броварському, Баришівському і Переяслав-Хмельницькому р-нах Київ. обл., ліва прит. Дніпра (впадає у Канівське во-досховище). Довж. 113 км, пл. бас. 4700 км2. Бере початок з болота поблизу с. Петрівського, тече Придніпровською низовиною. Долина коритоподібна, шир. до 3,5 км, глиб. до 10 м. Заплава завширшки 500—600 м, меліорована (див. Трубізька осушувально-зволожувальна система). Річище слабозвивисте, майже на всьому протязі відрегульоване; ширина його до 15 м. Верхів\’я Т. каналом сполучається з р. Остер, звідти за допомогою насосних станцій перекачується вода з Десни. Похил річки 0,26 м/км. Замерзає наприкінці листопада — на поч. грудня, скресає в 2-й пол. березня. У пониззі — м. Переяслав-Хмельницький.

Існує багато тлумачень походження назви річки. Її виводять від давньоруського трубити, трублю, ніби від того, що у давнину тут під час полювання трубили в мисливські роги або ж робили «трубіж» під час воєн на знак перемоги або відбою, що науково не обґрунтовано і являє народну етимологію. Назву також пов’язують зі слов’янським коренем tr-, ter- — українською терти. Топоров і Трубачов припускають, що назва від труба «той, що біжить трубою», де труба — «специфічне русло річки або струмка».

На Трубежі чимало заплавних островів. У 1622 р. згадується Забобрицький, а ще раніше Кучуків острови. Відомі також і маленькі острови: Бондарів, Каюпин, урочище Острів Ревино, Кулаженські, Бобрицькі острови.

Трубіж — історична і літописна річка. Перша згадка про неї датується 988 р. Але назва її набагато давніша. За частотою ігадування в давніх літописах вона поступається хіба що Дніпру. Трубіж — ріка дивовижна. Диво — її прадавнє ім’я. Родом воно із слов’янських першоімен: Рось, Либідь, Трубіж. Ці назви мандрують обширами слов’янських земель. Родова ріка слов’янського племені сіверян дала назву Трубежам, які несуть свої води Гомельщиною, Суздалыциною, Рязанщиною, Новгородщиною. Переселяючись в нові землі, трубізька сівер називала невеликі річки, поблизу яких виникали нові поселення, “домашніми” іменами своїх річок. Для них, язичників, ріки були живими, ласкавими, як діти. І люди забирали їх, як дітей, із собою в далекі краї. Бодай в уяві та назвах.

Назва Трубіж здебільшого вживається на означення середньої течії цієї річки. Витікає вона як молодий Трубайло, а впадає в Дніпро як старий Трубай. Тут проглядається древня традиція: ріки, Вік люди, народжуються, ростуть, старіють — ріка-дитина, ріка-людина, ріка-дід.

Споріднені з Трубежем назви мають гідроніми, розташовані поблизу: його притока коло Переяслава Трубай, струмок Трубай у Кагарлицькому районі, річки Трубич та Трубище (дві), які впадають
в Ірпінь. У письмових джерелах Трубіж називають також Труб Трубиш, Трубайло, Турбіж. Це звичайне в гідроніміці явище. Наприклад, Дніпро – Дніпрець, Дніприще, Славутич, Борисфен.
Відомо кілька версій походження назви Трубіж.

Народна назва Трубежа Трубайло походить від слова трубити. Покордонні поселення мали сповіщати про степову небезпеку світлом або сигналом труби. Пригадаймо первісне призначення карпатської трембіти. На користь цієї версії свідчить і переказ про світильнівську сигнальну систему часів Київської Русі.

Переяславське статбюро у 1882 р. подало таку версію походження назви річки Трубіж: у княжі часи на її берегах відбувались великі полювання, під час яких трубили в мисливські роги.” У літописах згадується звіринець на Трубежі.

Маємо й гідрографічний варіант назви Трубіж від “труби” – глибокого трубоподібного русла. Труба — також рукав річки, схожий на протоку, яка омиває вал. По-місцевому протоки Трубежа називаються “вири”. Біля Кулаженців — Світильного русло нешироке. Разом зі стіною лісу, що ріс там у давні часи, воно утворювало своєрідний каньйон, по якому, як по трубі, холодним протягом повітря перетікало з одного болотного масиву до іншого. Цей варіант записано від місцевих жителів. Джерело